Мати рідного сина на цей світ привела,

Годувала, плекала, вся в надії жила,

Що син буде опора в нелегкому житті,

Будуть разом ступати по життєвім путі.

А весною до хати сумна звістка прийшла,

Мати свою надію воювать віддала.

Вона сина чекала і молилась завжди,

Божу Матір просила захистить від біди.

Загриміли гармати, ворог бив без кінця -

І не стало на світі молодого бійця.

Мати зразу відчула, задрижала земля,

На коліна упала, очі в небо звела...

Стала Господа Бога зі сльозами благать,

Щоби сина живого ще раз поцілувать.

Не сумуй, моя мамо, і не плач, не ридай,

Я додому не прийду, ти мене не чекай...

Сад буде зацвітати, потім листя впаде,

Мати буде чекати, але син не прийде...

Будуть пташки співати невеселі пісні,

Буде син приходити, але тільки у сні...

Щиро дякую, мамо, за молитву твою,

Бо не раз помагала у жорстокім бою.

Не забудь, моя рідна, у молитві згадать

І моїх побратимів, що в окопах сидять...

Вже червоною стала почорніла земля,

Тою кров'ю политі українські поля.

Будуть сині блавати в тих полях розквітать,

А сини України у могилах лежать...