Поляки в селі…

Біля сучасної автобусної зупинки колись було два невеличких ставки. Зараз тут є тільки один. На південь від цього ставка, коли на наших землях панували поляки, односельці за одну ніч висипали могилу, в пам’ять за загиблими воїнами України. Вони носили цілу ніч землю шапками.  Наступного дня поляки наказали розгорнути цю могилу, щоб і сліду не лишилось від цієї могили. Поляки знищували все українське, навіть не дозволяли співати українських пісень. Роман Харович вночі пас коні і почав співати українських пісень. На той час Балабух Андрій був війтом села і коли почув, що Роман співає то одразу пішов до нього, щоб той затих, бо завтра через це буде вивезений до району.

Хутір в лісі…

В лісі був хутір. Там жило декілька мешканців, вони вели свої господарства. Діти, які жили на хуторі ходили до школи у Великі Мокряни. Потім Радянська влада переселила їх до Малих Мокрян, поселивши їх до хат, тих селян, яких було вивезено на Сибір. Згодом вони самі збудували свої хати і стали повноцінними жителями села. Мешканка села – 81-річна Муха Марія (Іваницька) також колись жила на хуторі.

Богині з безодні…

За переказами жителів існує легенда про так-званих «богинь», які виходили з безодні. Ця безодня (болото) була і є на горі Бобівка нище на північ. Люди завжди боялись підходити близько, щоб їх не затягнули ті богині у безодню. Богині – це дівчата, які там потонули.

Пан Ляйнер…

На тому місці де зараз побудований Народний дім була панська хата, там жив пан Ляйнер з дружиною. Всі в селі називали її Ляйнерихою. Пан лайнер був заможний чоловік. Він мав своїх робітників, які працювали на його полі і в саду і за це отримували хорошу плату від пана Ляйнера. Де зараз стоїть хата Бундзило Євгенії, Мидлака Ігоря і Мидлака Михайла був панський сад і тягнувся той сад аж до ставку, який називають – «став за панською горою». За розповідями довгожителів, за переказами їхніх родичів, коли пані Ляйнериха померла, то її похоронили у тому саду. До наших днів збереглася криниця пана Ляйнера. Вона була викопана і заложена дерев’яними цебрами. Ще була друга криниця – «на вильоті». Ці криниці були дуже багатоводні, вода там була постійно. В той час в селі було мало криниць і тому всі ходили до панської криниці. І навіть досі, якщо буває в спеку в людей немає води в криницях, то люди йдуть  до панської криниці.

Дудкова долина…

Там де зараз є подвір’я Степана Чорного, Харович Ганни, Підцерковної Юлії було поле, власником якого був Василь Дудко. Він виїхав до Америки, щоб заробити грошей на поля і більше не повертався. Сьогодні ці землі називають його іменем – «Дудкова долина», «американове поле». З часом всю його власність забрали до колгоспу і на тих полях дозволили будувати хати, де селяни живуть і досі. А на другій частині поля Дудка Василя зараз розташований сільський стадіон, а далі поле, яке називають – «за плотом». Також була збудована так-звана «німецька колонія» - ряд з семи осель з півночі на південь.

Громадське село…

На тому місці де зараз збудована хата Підцерковної Марії була школа, яка була розміщена у жидівській хаті пана Мошка. На решті території було корінне село, крім тої території, де зараз побудовані теперішні хати, від Марко Наталії до Галімурки Теонії. А центром села була територія де зараз автобусна зупинка і ставок, її називали громадське село.        

Могили невідомих солдатів...

На старому цвинтарі в селі Малі Мокряни поховані два невідомих вояки часів ІІ світової війни. Невідомі ні їх імена, ні їх національність. Лише між народом чутно, що це начебто два брати. Поховані вони у простих насипних могилах, одразуж біля воріт старого цвинтаря (при вході зліва).