9 жовтня цього року у нашому селі  відзначалося подвійне свято – храмовий празник та 160-річчя церкви Івана Богослова…      

 Вже майже не залишилось людей, які б достовірно пам’ятали точну історію храму...

Відомо, що у 1706 році була збудована дерев’яна церква, попередниця сучасної церкви, по невідомим причинам церква була чи то розібрана, чи то вона згоріла, згадки про це в історії не залишилось…
         Сучасна церква, згідно переказів від старожилів села, була перевезена з Яворівського району, села Віжомля -  з розібраного дерев’яного костелу, а повне встановлення завершилось у 1855 році. Це була церква повністю збудована з дерева, і тільки у період, після закриття церкви у 1963 році церкву було повністю оббито бляхою і пофарбовано у сріблястий колір. Згадується як церква ще стояла в зелених шатах високих ясенів і навколо вся ця краса була обгороджена залізною сіткою. На початку ХХІ століття церковна громада вирішила, що високі ясені являють собою небезпеку і під керівництвом голови церкви Гапало Ярослава чоловіки церковної громади зрізали усі ясені,  позривали залізну сітку і почали встановлення нової залізобетонної огорожі. Щоб не залишати церкву без озеленення навколо церкви чоловіки насадили вічнозелених ялинок. Вже пізніше, ще за свого життя голова церкви – Гапало Ярослав  зумів узгодити з церковною громадою питання про те щоб захистити, незахищену від постійних дощів,  деревину, її було оббито пластиковою вагонкою. Також над входом в церкву було куплено і встановлено  дашок.

Після смерті голови церкви Ярослава Гапала роботи було припинено, так як не було людини, яка б могла цим всім розпорядитись. Довго довелося шукати достойну заміну на посаду голови церкви (майже 3 роки). І ось цього року заміну таки вдалося знайти, виконувачем обов’язків голови церкви став Рокицький Василь…

Вже на початку цього року новий голова зміг довести, що справді може достойно виконувати свої обов’язки. На кінці лютого цього року, за сприяння церковної громади і голови церкви було реставровано іконостас, який не реставрувався десятки років. Робота справді вразила око не одному парафіянину адже іконостас засяяв кольорами золота, яке контрастно злилось із кольором дерева, святі немов живі виглядали з ікон коли тріщини на їх обличчях і одягу замазали і оновили мазками фарби. В загальному іконостас сподобався парафіянам сподобався настільки, що жінки навіть не чіпляли вишиті рушники і штучні квіти, які не милували очі, а навпаки засмучували своїм видом, особливо  штучні квіти. Також за сприяння голови церкви було відновлено сходи, які сільським майстром Плютою Павлом було покрито новою керамічною плиткою. Такими  кроками ми дойшли до цієї величної дати для кожного з нас, 160 років з часу встановлення церкви.
         Не менш важливою та необхідною є також робота церковної прислуги - Дмитраша Михайла, Пруса Андрія, Серафима Олега та Серафима Віталія, які хоч і не так багато часу, але все ж вже гарно навчились прислуговувати священнику. Вони разом з дяком Дмитраш Євгенією вправно виконують свої обов’язки перед громадою. Невтомно жертвуючи свій час і сили на благо своєї святині, вже понад 15-ть років трудяться церковний касир Балабух Іванна та провізор Мидлак Галина. Кожен з них, ставиться з великою любов’ю та відповідальністю до своєї роботи і вносить свою лепту життєдіяльність церкви.